Наукові школи


Наукова школа кафедри геології

Харківська палеонтологічна школа виникла на основі геологічної школи, створеної професором Д. Н. Соболєвим. Її поява і плідна діяльність цілком пов'язані з ім'ям учня Д.Н.Соболева - професора В.П.Макрідіна, чия наукова діяльність протягом майже 6О років була пов'язана з кафедрою геології геофаку ХДУ. Він сам і в співавторстві зі своїми учнями і колегами з інших установ видав три монографії, одна з яких була відзначена престижною нагородою - дипломом і премією Московського Товариства Випробувачів Природи (МОИП). Ця школа, що оформилась на рубежі 50-60 років ХХ століття, об'єднала близько 80 вчених нашого університету та інших ВНЗ, науково-дослідних інститутів і виробничих геологічних організацій СРСР і близько 20 фахівців з далекого зарубіжжя, які працювали або стажувалися на кафедрі геології ГГФ ХНУ.

Палеонтологічна школа виховала майже 50 кандидатів наук, останній з них - І.І.Іщенко, успішно захистив дисертацію вже після смерті свого наукового керівника - В.П.Макрідіна. П'ятеро захистили докторські дисертації - професора Т.Н.Смірнова (МДУ), П.Чумаченко (Болгарія, Софія)), В.Барчик (Польща, Варшавський університет), З. Сучіч-Протіч (Белградський університет), А.С.Дагіс (Новосибірськ).

В.П.Макрідін був не тільки талановитим ученим, учителем, а й блискучим організатором. Він організував і провів в ХГУтрі Всесоюзні конференції з мезокайнозойських брахіоподам (1971, 1974, 1978), причому на двох останніх були присутні фахівці не тільки з різних республік СРСР, а й закордонні вчені.

Під керівництвом В.П.Макрідіна і його найближчих учнів і колег доцентів Ю.І. Каца і В. П. Камишана кафедра геології й палеонтології стала всесоюзним методичним центром по дослідженню мезозойських і кайнозойських брахіопод. На її основі склалася харківська школа дослідників цих викопних організмів, що характеризується оригінальною методикою й своєрідним широким підходом до рішення проблем систематики, філогенії й палеозоогеографічного районування («Палеонтологічний журнал», 1978, № 2).

Найбільш успішним і новаторським є заснований проофесором В.П. Макрідіним палеобіогеохімічний напрямок. Мікроструктурне вивчення черепашок мезозойських і кайнозойських брахіопод, яке виконувалось В.П. Камишаном, Ю.І. Кацем та Е.С. Тхоржевським під керівництвом В.П. Макрідіна, почало логічно доповнюватись біогеохімічними дослідженнями скелетної речовини (Л. В. Лапчинська, Л.І. Смислова й ін.).. Наукові здобутки, датовані 1968-1979 рр, знайшли відображення в 18 наукових статтях й 10 тезах доповідей на різних наукових конференціях 12 авторів і співавторів, з них 18 праць мають одноосібне авторство (В.К. Кокунько, Л.В. Лапчинська, Г.А. Смислов, Л.І. Смислова).

На початку 80-х років лави дослідників біогеохімії на кафедрі геології значно поповнились аспірантами й молодими співробітниками (Ю.А.Борисенко, О.М. Васильєв, М.М. Жук, М.Ю. Журавель, О.М. Кирюхін, М.М.Путятин), які долучились до малознайомого, але заманливого за своїми перспективами напрямку.

Принципово новою виявилась методика використання черепашкового матеріалу для виявлення біогеохімічних аномалій над нафтогазовими покладами, що дозволило визнати ці спостереження в якості перспективного пошукового критерію. Зазначену методику було з успіхом поширено і на сучасну рослинність, мікроелементний склад якої дозволяє виявляти слабкі біогеохімічні аномалії над родовищами органічної сировини. Перспективність біогеохімічної методики пошуків було закріплено в багатьох публікаціях та свідоцтвах про винаходи. Біогеохімічні дані були з успіхом використані і для визначення відносного віку осадових порід.

Новий напрямок - палеобіогеохімічний аналіз геоісторичних подій, - започатковано саме на кафедрі геології: його автором був обраний в 2003 р. завідувачем кафедри геології доктор геологічних наук, талановитий учень В. П. Макрідіна - О. М. Васильєв. Його метою є установлення градієнтів середовища проживання організмів на основі вивчення хімічного складу їх скелетів, а також виявлення та оцінка подій глобального й регіонального масштабу. На жаль, передчасна смерть не дозволила розвинутись його таланту вченого в повному обсязі.

Результати праці С. І. Шуменко знайшли відбиття більш ніж в 100 публікаціях, включаючи кілька монографій, зокрема у фундаментальних: "Атлас верхньокрейдової фауни Донбасу", 1974; "Вапняний нанопланктон мезозою Європейської частини СРСР", 1976; "Стратиграфія СРСР. палеогенова система". 1975; "Стратиграфія СРСР. Крейдова система", 1986; "Атлас породоутворюючих організмів (Навчальний посібник)", 1973; в 16 томі БСЭ, 1974; у першому спеціальному томі "Практичний посібник з мікрофауни СРСР. Вапняний нанопланктон", 1987, що дотепер залишається основним настільним російськомовним керівництвом для мікропалеонтологів.

Актуальним є також виявлення і вивчення геологічних пам'яток природи, важливих для науки і навчання. Ці роботи, започатковані І.М. Ремізовим і Е.Е. Мигачовою одержали розвиток в багаточислених працях В.Г.Космачова і М.В.Космачової.

Своєрідні структурно-геологічні дослідження були виконані (2001, 2005), С.В.Горяйновим, що у 1993 р. при кафедрі геології заснував студентський науково-дослідний загін для вивчення структури різних регіонів України з метою пошуків золота й інших корисних копалин. Цим загоном проведені 11 польових експедицій на Український кристалічний щит, у Донбас, Приазов'я, Закарпаття. За підсумками цих робіт загоном випущені 10 наукових звітів і видані 2 колективні монографії (в 1997 та 2002 рр).


Наукові школи кафедри мінералогії, петрографії і корисних копалин

- мінералогічна та петрографічна

Мінералогічні дослідження в Харківському університеті ведуться з моменту заснування кафедри мінералогії й геогнозії в 1837 році на базі створеного ще в 1807 році мінералогічного кабінету (пізніше - музею). Першими завідувачами кафедри були професори – зоологи І.А. Криницький (1837р.), І.А. Калініченко (1837-1842 рр.). Наприкінці ХІХ-початку ХХ сторліть мінералогічні та петрографічні дослідження проводили професори Н.Д. Борисяк (1843-1868 рр.), А.С. Брно (1869-1905 рр.), П.П. Пятницький (з 1892 року), В.О. Леваковський і особливо А.В. Гуров. Пізніше слід відзначити роботи проф. К.Н. Савич-Заблоцького по Кавказу, Н.А. Богословського, Н.А. Ремізова, Н.М. Лапіна - по вивченню ґрунтів Курської губернії, А.С. Федоровського – по опису розрізів глибоких свердловин у районі м. Харкова. У 1959 році при кафедрі була організована Харківська група Українського мінералогічного товариства.

- літологічна

З початку 1950 – х років на кафедрі розвивається новий літолого-геохімічний напрямок вивчення осадових порід і пов'язаних з ними корисних копалин: вчення про конкреції – конкреціологія та методика конкреційного аналізу (проф. П.В. Заріцький). У 60-ті роки ХХ століття були надруковані перші монографії по мінералогії й літології (Заріцький, 1959; Логвиненко, Карпова, Шапошніков, 1961). Кафедра стала визнаним у країні й за рубежем центром по конкреціологічній проблематиці та підготовці спеціалістів і магістрів – літологів, які володіють методикою конкреційного й фаціально-формаційного аналізів.


Наукова школа кафедри фізичної географії та картографії

Наукові дослідження з географії, розпочалися відразу після відкриття у Харківському університеті, відповідно його першого статуту 1804 р., кафедри статистики і географії держави Російської. Вони посилились зі створенням на історико-філологічному факультеті кафедри географії та етнографії (1884 р.), особливо, коли кафедру очолив А.М.Краснов (1889 р.), за пропозицією якого, вона була переведена на фізико-математичний факультет як кафедра фізичної географії та антропології.

Саме завдяки працям професорів М.Д.Борисяка, Г.О.Гінзбурга, А.В.Гурова, М.І.Дмитрієва, Г.П.Дубинського, А.А.Дюгура, О.А.Івановського, В.С.Комлішинського, А.М.Краснова, В.І.Лапшина, І.Ф.Леваківського, І.Ю.Левицького, Ю.І.Морозова, Д.К.Пєдаєва, М.Д.Пільчікова, І.І.Попова, С.І.Проходського, Д.М.Соболєва, А.І.Стойковича, О.С.Федоровського, доцентів, викладачів та наукових співробітників багатьох поколінь був зроблений суттєвий внесок у розвиток фізико-географічних наук і картографії.

Ученими кафедри видані десятки монографій і підручників, багато сотень наукових статей і нарисів, практичних настанов, науково-популярних книжок і брошур; результати досліджень регулярно подавались на міжнародних і всеукраїнських з'їздах, конференціях, симпозіумах, науково-методичних семінарах.

Для наукової діяльності викладачів кафедри фізичної географії та картографії характерними є такі особливості: практична спрямованість досліджень, що проводяться, перш за все, на географічне вивчення рідного краю, сприяння розвитку його економіки й освіти та раціональне використання природних ресурсів, активне залучення студентів до участі у наукових дослідженнях, публікація наукових праць у співавторстві зі студентами, багато з яких пізніше захистили кандидатські дисертації та поповнили педагогічний склад географічних кафедр.

При кафедрі функціонує аспірантура (керівники - професор В.А.Пересадько, доцент О.О.Жемеров), працюють науково-дослідні лабораторії комплексного тематичного картографування (керівник - професор В.А.Пересадько) та гідрометеорологічно-меліоративного моніторінгу (керівник - доцент Ю.Ф.Кобченко), відбувається наукове стажування викладачів вузів України та інших країн СНД.

Наукові дослідження на кафедрі розвиваються у таких актуальних напрямках:

  • наукові основи картографічного забезпечення процесів модернізації освіти на всіх рівнях управління - доцент А.М.Байназаров;
  • наукові основи формування знань у системі безперервної географічної освіти - професор О.О. Жемеров;
  • технології контролю навчальних досягнень учнів з географії - старший викладач Н.В. Свір;
  • оцінка якості поверхневих вод басейну Сіверського Дінця (в межах Харківської області) - старший викладач В.Г.Клименко;
  • формування фітопогодних комплексів в умовах функціонування природних агромеліоративних систем - доцент Ю.Ф. Кобченко;
  • регіональне еколого-природооїхоронне картографування - доцент В.А. Пересадько;
  • наукові основи системного туристично-рекреаційного картографування регіонів України - кандидат географічних наук Ю.І.Прасул.