Працювати на рідній кафедрі В. Г. Клименко почала ще студенткою. Спочатку обіймала посаду лаборанта, згодом стала завідувати лабораторією фізичної географії та гідрометеорології. 2000 р. зайнялася викладацькою діяльністю, яку далі поєднує з адміністративною – чотирнадцять років поспіль обіймає посаду заступника декана з навчально-методичної роботи. Робочий графік Валентини Григорівни дуже щільний – семінари, наради, конференції, звіти, лекції, лабораторні та практичні заняття … Знайти вільний час для інтерв’ю було не так вже й легко, хоча, насправді, наша розмова була більше схожа на приятельську бесіду. Валентина Григорівна з великою цікавістю розпитувала про навчання на моєму факультеті, ділилася життєвою мудрістю і з неабияким ентузіазмом розповідала про рідний факультет.

– Валентино Григорівно, як сприйняли відзнаку?

– З одного боку, звичайно, приємно, коли тебе так високо оцінюють. Перед Почесною грамотою спочатку була міністерська подяка. Ця грамота – найвища серед всіх, які в мене є. Вона, є результатом роботи, а головне у моїй роботі – це робота зі студентами. Я ніколи не ділю їх на своїх та чужих, хороших та поганих. Я люблю їх всіх однаково, завжди намагаюся знайти взаєморозуміння. Як на мене, це найголовніше в роботі. Я завжди намагаюся розібратися і допомогти. Я можу студентам пробачити все, окрім брехні. Не люблю недовіри.

– А що цінуєте?

– Я ціную, коли студент по-справжньому зацікавлений в предметі: не боїться ставити питання, висловлювати свою думку. На старших курсах наші заняття переходять у формат бесіди: обговорюємо головні питання. а потім настає час, коли ми обмінюємося знаннями, а інколи навчаюсь у них (особливо, це стосується комп’ютерних технологій). Я ніколи цього не соромилася. Адже люди навчаються протягом всього свого життя.

– Валентино Григорівно, чим пишаєтесь?

– Я пишаюся тим, що працюю в Каразінському, який давно став моєю другою домівкою. Пишаюся нашим колективом, в якому панує повага і взаєморозуміння. Пишаюся нашими випускниками, які примножують славу нашого університету.